Жителька Лубен святкує 100-річний ювілей
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Парасковія Володимирівна схвильовано приймала вітальні листівки, квіти й подарунки, грамоту від міського голови Олександра Грицаєнка та подяку від ради ветеранів міста. Поважні гості висловили ювілярці щиру вдячність за любов, увагу та турботу про людей протягом усього довгого сторічного життя.
Адже Парасковія Володимирівна пройшла довгий і важкий життєвий шлях. Ще юною дівчиною доводилося працювати з ранку до вечора, аби прогодувати велику багатодітну родину, – утримувала господарство, обробляла землю та всіляко допомагала в усьому своїм батькам, яких вже в своєму поважному віці згадує з великою повагою та теплом. Родина пережила період колективізації, репресію батька та ув’язнення його на 10 років, голод, війну. В родини забрали всі запаси зерна та інших харчів. Були голод та холод. Потім у в’язниці в Архангельську помирає батько, а потім від голоду й мама. У свої п’ятнадцять Парасковія Володимирівна залишилася зі своїми братами та сестрами, стала для них мамою, батьком та годувальницею. А потім Паша, як її лагідно називали батьки, зустріла свою долю – репресованого та висланого до Архангельська Степана Івановича. У подружжя народилося п’ятеро дітей. І знову нелегка доля чекала на ювілярку – хвороби, голод. В роки Великої Вітчизняної війни, з її першого до останнього дня Парасковія Володимирівна працювала в госпіталі, доглядала поранених. З настанням мирного життя працювала бухгалтером на лісопильному заводу, потім – в ощадкасі. Понад 40 років ювілярка прожила на чужині – в далекому Архангельську. Проте людина по-справжньому народжується лише тоді, коли усвідомлює себе часточкою свого роду – народу. На рідну Україну сім’я Парасковії Володимирівни повернулася 1971 року. Нажаль, влада не повернула колись відібраний в селі Тарандинці будинок та землю, яка належала родині.
Та подружжя не сумувало – побудували нову оселю, все і завжди робили разом. Високий і кремезний Степан Іванович був опорою та господарем. Проте лихо не спить – 1978 року сім’я втратила батька, чоловіка. Потім і онуки Парасковії Володимирівни залишилися без батьків, тож довелося ювілярці ставити на ноги й малолітніх онуків – Костю та Надю. Протягом свого життя Парасковія Володимирівна всього виховала аж чотирнадцять дітей. Давно всі виросли, створили свої сім’ї, та берегиня роду й досі переймається їх проблемами, дає мудрі поради. Син Сергій допомагає вести домашнє господарство, а бабуся щодня чекає на онуків Ірину, Костю, Надю, правнуків Сергія, Дениса, Антона, Лілю, Георгія, Ігоря.
Присіло на плече Парасковії Володимирівни століття. Тож нехай доля щедро дарує ювілярці міцне здоров’я, тепло, добро, родинний затишок.
За матеріалами Лубенської міської ради.
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
